Як не повторити банківських криз?

Після націоналізації Приватбанку хотілося б сподіватися, що масштабний криза банківської системи України завершено.

Виходячи з цього припущення, хочу поміркувати про те, як нам не допустити повторення подібних руйнівних подій.

У 2005 році тодішній головний економіст МВФ Р. Раджан написав статтю «Зробило світ більш ризикованим розвиток фінансів?» Відповідь Раджана на винесений у заголовок питання було таким – так, зробив. Мотивував він це тим, що «технологічні зміни, лібералізація ринків та інституційні зміни» не лише створюють нові можливості, але й породжують нові ризики. Примітно, коли в тому ж році Раджан представив свою статтю на конференції ФРС в Джексон-Хоул, вона була піддана критиці. Через три роки ставлення до матеріалу змінилося.

Ми миримося з існуванням безлічі небезпечних об’єктів. Наприклад, таких, як літак або автомобіль. І не просто миримося, ми активно використовуємо їх, так як вигоди значно перевершують витрати (але їх використання регулюється). Фінансово-банківський сектор виділяється серед інших сфер та об’єктів ризикованої діяльності двома важливими нюансами. Перший – він створює значні негативні екстерналії: при прояві кимось із його операторів безвідповідальності, це може призвести до загальної кризи. Другий – банківські та фінансові кризи наносять колосальний економічний і соціальний збиток суспільству і державі. Це ми відчули на собі зовсім недавно. І досі оправляємося від шоку. Тому, якість регулювання банківського сектора набуває особливої актуальності.

Наведу приклад Великобританії – втрати держбюджету від кризи 2007-2008 років за масштабом виявилися четвертими за останні 200 років, поступившись лише втрат, які британський бюджет зазнав внаслідок наполеонівських війн, Першої і Другої світової війни. А, наприклад, в Ірландії криза 2007-2008 років привів до збільшення держборгу в два рази.

В Україні одні лише втрати клієнтів банків тільки за перший рік недавньої кризи глава НБУ Валерія Гонтарєва (у березні 2015 року) оцінювала у 200 млрд грн або 9% ВВП. Очевидно, що через два роки ця цифра значно зросла.

Фінансово-банківського сектору внутрішньо властива крихкість. Вона породжується тим, що банківська система приймає на себе зобов’язання, які свідомо не зможе виконати при настанні певних обставин. У фінансовому бізнесі зазвичай не вважають спробу підвищити прибутковість акціонерного капіталу за рахунок так званого «кредитного плеча», тобто, за рахунок збільшення відношення боргу до капіталу, правильної та відповідальної стратегією збільшення акціонерної вартості. По суті, такі дії являють собою спекулятивну стратегію з нульовою сумою. У банківському бізнесі часом існує інша точка зору. Що ми не раз бачили в Україні. З тяжкими наслідками для економіки і суспільства.

Теорема Модільяні-Міллера, одна з ключових фінансових теорем (Франко Модільяні і Мертон Міллер — Нобелівські лауреати з економіки), свідчить, що спосіб фінансування компанії не впливає на її вартість (якщо не враховувати податкові пільги, часом виникають при використанні «кредитного важеля»). Але ця теорема стверджує, що спосіб фінансування визначає — як розподіляється ризик між інвесторами. У випадку з банками мова йде і про те, як розподіляється ризик між власниками банків і вкладниками. Ось так — ні багато, ні мало! Оскільки банкрутство призводить до руйнівних наслідків, а «кредитний важіль» збільшує ймовірність банкрутства, так і обважнює його наслідки, виникає питання — як цього уникнути? Особливо актуальним таке питання стосовно банківської системи — вона за визначенням працює з «кредитним важелем», від використання якого залежать прибутковість роботи банку і прибутковість акціонерного капіталу.

Проблема полягає в ступені ризику, на який йдуть банкіри при використанні «кредитного важеля». Адже в Україні не один десяток банків пішов у небуття, забравши з собою кошти вкладників, які не покривалися ФГВФО, і гроші підприємств, саме через ризикованою, якщо не сказати авантюрної кредитної політики. Така політика стала можливою, в основному, в силу двох причин. Перша причина — недостатньо жорсткі вимоги до нормативів капіталу банку і лояльність регулювання кредитування «афільованих осіб». Якщо акціонери не нарощують в достатній мірі капітал банку і не можуть залучити для цього інших інвесторів, це доводиться робити замість них державі, яка стає власником акцій такого банку.

Сподіваюся, ситуація з «Приватбанком» була останнім випадком, коли держава змушене було входити в капітал банку, акціонери якого використовували модель «олігархічного банкінгу». Друга причина – проблеми макропруденційних нагляду. В тому числі його негнучкість, що виразилася в тому, що не відбувалося підстроювання ряду найважливіших нормативів до тій чи іншій фазі циклу кризи.

Здійснюючи свою повсякденну діяльність, деякі банки (не тільки в Україні) застосовують інструменти, характеристики яких повністю стають відомими лише через деякий час, створюючи «асиметрію інформації». Природно, це дає великий простір для зловживань. Справедливості заради, відзначу – чим далі, тим важче забезпечити дотримання норм регулювання, оскільки деякі банківські установи досягли досконалості не в чомусь корисному і продуктивному для економіки, а в філігранному вміння обходити ці норми. Як попередити безвідповідальна поведінка окремих банків, не відбиваючи у сумлінних фінансових установ бажання брати на себе помірні, ретельно зважені ризики? Ось питання, так питання!

Станом на початок другого кварталу 2017 року в нашій країні залишилося 92 працюючих банку. За три роки кількість банківських установ зменшилась удвічі – за цей час виведено з ринку 89 фінансових установ. Підсумком, по суті, стало те, що рядові платники податків взяли на себе частку акціонерного ризику. Користуючись тим, що платники податків виступлять в якості «акціонера останньої інстанції», деякі власники банків і представники топ-менеджменту зняли з себе тягар відповідальності у питаннях капіталу банку.

Можна дати кілька на перший погляд безвідмовних рецептів, які дозволили б пом’якшити наслідки банківських криз в Україні. Наприклад, такий – для вкладів до запитання або для вкладів, що підпадають під гарантії ФГВФО, має сенс створити надійне і високоліквідне забезпечення, що складається з ОВДП. Але подібні поради будуть мати присмак популізму. Можна зробити це порівняно швидко і відносно безболісно? Немає. Набагато продуктивніше займатися профілактикою, створюючи умови, які будуть запобігати настанню банківських криз в нашій країні.

Коли я аналізую причини та наслідки кризи в банківській системі України, то задаюся двома питаннями. Перший — як нам побудувати таку банківсько-фінансову систему, яка б успішно справлялася із зовнішніми шоками, які, хочемо ми цього чи ні, періодично будуть виникати в глобалізованому світі та транслюватися в Україну. Другий — як нам побудувати таку банківську систему, яка не провокувала б кризи в українській економіці. У цьому плані сучасна міжнародна практика вказує – активно застосовуються два ключових напрямки (поряд з деякими іншими): підвищення вимог до капіталів банків і вдосконалення макропруденційних нагляду.

Останнім часом ми багато обговорюємо питання таргетування інфляції, відновлення кредитування, сприяння з боку банківської системи економічного зростання. Цей продуктивний діалог необхідно продовжувати. Однак, необхідно розширення тематики дискурсу навколо банківської системи України. Нам потрібно навчитися тримати під контролем крихкість, іманентно притаманну банківського сектору. Щоб через деякий час знову не сперечатися, що це було – зачистка банківської системи або її очищення.

Facenews

Загрузка...